Що можу я: кричати у безодню,
безвихідно топити кораблі?
Вдихати сіль морську на груди повні,
Сховати розпач в чорній цій імлі?

Чи підривати знов піщані замки,
Як ви вбивали у мені життя?
І не зібрать докупи всі уламки,
Не відновити внутрішнього “Я”.

І хвилі б’ють, і ранить вітер лезами,
І ріжуть душу хибні відчуття,
Буденність ваша зламана не стресами –
примарними проблемами буття.

Шаблонні роботи, стереотипні форми-
суспільство механізму сьогодення,
Ви хочете сказати своє проти?
Спочатку вийдіть з черги на в’язнення.
© Аліна Газарян