Згадав ще одне екстремальне заняття, яке варто порадити шукачам гострих відчуттів. Щоправда, це скоріше не заняття, а такий собі екстремальний атракціон. Мова йде про тролей над Дніпром – найдовшу швидкісну канатну дорогу в Європі, навіть занесену до Книги рекордів Гіннеса.

Київ з висоти пташиного польоту, неймовірна краса величних дніпровських пейзажів, вітер в обличчя, 532 метри за 45 секунд – і ось Ви вже на Трухановім острові, а щойно ж були біля Арки Дружби народів.

Справжня пригода, від якої захоплює подих, доступна абсолютно всім молодим духом любителям адреналіну.

Мабуть, в природі кожної людини генетично закладена пристрасть до зміни місць, до подорожей, досліджень і відкриттів. В комусь це щемке відчуття дороги приглушене, в комусь же говорить в повний голос. “Счастлив, кому знакомо щемящее чувство дороги…” – слова із старої бардівської пісні.

Ось і я не можу довго знаходитись на одному місці, дорога манить, приваблює, тривожить. І зовсім не обов’язково потрібно подорожувати в екзотичні країни, щоб отримати задоволення. Одній людині досить знайти неходжені досі стежини на околиці рідного міста, помилуватися заходом сонця з даху багатоповерхівки – і настрій помітно поліпшується, і дихається на повні груди. Іншій же і в самих чудових куточках планети буде сумно.

Я ж ні на що не проміняю безодню нових і дивовижних вражень, що здатні подарувати мені подорожі. Я намагаюсь не втратити здатність дивуватися і захоплюватися, перед кожною подорожжю настроююсь на зустріч із чимось чудовим і незвіданим.

“Безліч доріг, і кожна робить тебе людиною. Кожна веде до пізнання себе. І дає безліч історій.”

З моєї любові до подорожей плавно та органічно витікає ще два моїх захоплення: велосипед та фотографія. Дорога під колесами, вітер в обличчя, вдалі кадри – і можна вважати, що вихідний видався на славу!

Є заняття, екстремальність якого просто зашкалює, яке, на мою думку, здатне змінити свідомість і навчити не боятися змін в житті. Якщо ви бажаєте пережити  саму захоплюючу пригоду з тих, що ви коли-небудь відчували, вам варто спробувати стрибок з парашутом.

Стрімкість і абсолютна свобода польоту, захоплююче відчуття вільного падіння, непідробна радість і море адреналіну – все це і набагато більше ви відчуєте в свій перший стрибок з парашутом. Кинути виклик стихії, власним страхам і сумнівам, відчути справжню свободу – все це у ваших силах, варто лише захотіти і зважитись!

Моя вам порада – якщо ви стрибаєте вперше, оберіть стрибок з тандем-інструктором. Висота, екстрим, швидкість і відчуття свободи – усім цим вам не заважатиме насолоджуватись острах зробити щось не так. Адже в одиночному стрибку все залежатиме тільки від вас. А стрибок з парашутом у тандемі – це найцікавіший і безпечний спосіб з першого разу відчути те, що доступно “дорослим” парашутистам – відчуття вільного падіння. Ви зможете просто насолоджуватись, упиватись і захлинатись почуттям свободи і драйву. Потужний повітряний потік в обличчя і абсолютно порожня голова, з якої вітром видуло все, крім відчуття нереального щастя – ось відчуття від хвилини вільного падіння, яку вам гарантує стрибок в тандемі.

Звичайно, тандем-стрибок ні в якому разі не заміняє і не відміняє самостійного стрибка з парашутом, і це – один з моїх першочергових планів на найближче майбутнє.

P.S. Гадаю, в Україні є чимало місць, де можна здійснити стрибок з парашутом. Так як я мешкаю недалеко від Києва, то й шукав дропзону неподалік. І знайшов. На трасі Киів-Чернігів, ближче до Києва, розміщена дропзона «Прогрес», де кожен бажаючий може здійснити мрію. До речі, дуже цікаво побувати там, навіть якщо не збираєшся пригати. Зануритися в особливу атмосферу, перейнятися ентузіазмом закоханих в небо і в свою справу людей – незабутній досвід!

Ще один спосіб віддатися моєму улюбленому заняттю – полоскотати нерви – роуп-джампінг. Тим, хто не знає, що це, допоможе Вікіпедія. Насправді ж все відбувається приблизно так: дикий страх, що сковує все тіло, тремтіння в колінах, кілька нескінченно довгих секунд перед стрибком, далі – крок у прірву і пронизливий свист вітру у вухах, верхівки дерев і обривки навколишнього пейзажу, що мигтять перед очима. І трохи пізніше – величезне почуття гордості, п’янке відчуття невагомості і бажання відчути захоплююче почуття свободи ще багато-багато разів. Весь процес займає кілька хвилин, але за ці короткі миті відчуваєш емоції настільки високої концентрації, що їх вистачає ще надовго.

Прекрасний спосіб повернути життю втрачені фарби для тих, кому здається, що сонце світить вже не так яскраво, птахи співають якось фальшиво, світ навколо став сірим і похмурим, а в легенях не вистачає повітря.

До речі, зробити цей відчайдушний крок можна в Києві з Пішохідного моста. Звичайно, в Кам’янець-Подільському чи тим паче в Криму і висота більш значна, і краєвиди привабливіші, але для початку, повірте, і Пішохідний міст подарує вам нові і незвідані досі враження.

Ще одне заняття, в якому я встиг спробувати себе і яким би охоче займався й далі – сноубординг. Сноубординг відноситься до досить молодих зимових видів спорту – йому близько 30-ти років. І якщо лижі – це вже певною мірою класика, то сноубординг – це досить експресивний, вельми екстремальний, активний і емоційний молодіжний зимовий вид спорту. Молодіжний тому, що саме молодь більшою мірою віддає перевагу сноубордингу, в той час як старше покоління все-таки більш прив’язане до гірськолижного спорту.

Повірте моєму скромному досвіду – це варто спробувати! Досить один раз відчути під собою сноуборд – і ви ніколи вже не зможете забути ці відчуття, ці емоції та адреналін!

І нехай вас не зупиняє відсутність борду та певної суми грошей, щоб поїхати на гірськолижні курорти. Щоб випробувати себе в цьому занятті, досить завітати до Києва. Практично в самому його центрі розміщений гірськолижний комплекс «Протасів яр», що є базою олімпійської підготовки збірних України з гірськолижного спорту та сноубордингу, а також місцем проведення всеукраїнських та міжнародних змагань з цих видів спорту.

На його території розміщено кілька шкіл сноубордингу, де за цілком доступну плату доброзичливі та досвідчені інструктори доступно пояснять вам ази і допоможуть отримати задоволення від уроку. Кожна школа має свій пункт прокату, так що дошку і спеціальне взуття вам також підберуть без проблем.

Якщо ви любите екстрим, драйв, адреналін і нові відчуття, тоді вам неодмінно потрібно спробувати! Вам гарантовано приголомшливі емоції, неймовірний сплеск адреналіну і нетерпляче очікування, коли ж випаде перший сніг, наступної зими.

Гарний спосіб відчути незабутні емоції, доступний кожному і випробуваний мною – політ на параплані. Виявляється, так просто хоч на недовгий час залишити далеко позаду і внизу буденність і одноманітність існування і на повні груди вдихнути Свободу! Параплан – прекрасна можливість кожному втілити в життя вічну мрію людини піднятися в небо.

Я не буду порівнювати цей досвід з досвідом стрибків з парашутом. Це не гірше і не краще – це по-іншому. Це не потрібно ні з чим порівнювати – це потрібно відчути! Щастя, ейфорія, відчуття повної свободи – думаю, мало хто відмовиться пережити такі емоції.

А для того, щоб відчути їх, мені не довелось їхати надто далеко. В Києві є декілька парапланерних клубів, які готові вам надати цей чудовий літальний прилад разом із допомогою закоханих в свою справу інструкторів. Все, що вам потрібно – уважно прослухати невеликий інструктаж та чітко виконувати команди інструктора.

І насолоджуватись висотою, що захоплює подих, лоскоче нерви і підкорює серце, і відчуттям вільного паріння над землею! Впевнений, ви неодмінно захочете пережити ці емоції знову.

Що можу я: кричати у безодню,
безвихідно топити кораблі?
Вдихати сіль морську на груди повні,
Сховати розпач в чорній цій імлі?

Чи підривати знов піщані замки,
Як ви вбивали у мені життя?
І не зібрать докупи всі уламки,
Не відновити внутрішнього “Я”.

І хвилі б’ють, і ранить вітер лезами,
І ріжуть душу хибні відчуття,
Буденність ваша зламана не стресами –
примарними проблемами буття.

Шаблонні роботи, стереотипні форми-
суспільство механізму сьогодення,
Ви хочете сказати своє проти?
Спочатку вийдіть з черги на в’язнення.
© Аліна Газарян

(Моя спроба додати щось варте уваги у світ прози ^^)

«…Я із радістю змінив би повноцінне існування

на коротке, небезпечне, але все ж таки життя.»

Владислав Лукащук

 «Кожна людина шукає себе все життя. У когось цей пошук триває насичено та яскраво, а у інших пригальмовується після першого власного «вільного» кроку зі школи в бурсу і перетікає в сіру буденність шаблонного мешканця цього світу. В моїй голові все складається більш схоже на перший варіант. Я не буду розповідати про те, де я народився, що зробив, чого досяг,  хто були мої батьки і іншої банальщини. Дуже сумніваюсь, що це взагалі буде комусь цікаво. Я відкрию вам лише сторону, яка вирізняє мене з поміж інших, але в якій я ще й досі не розібрався сам. Люди завжди щось планують на майбутнє – навчання, кар’єру, сімейне життя. Скільки себе пам’ятаю – ніколи не замислювався над подібними проблемами, я завжди мріяв про рюкзак за плечима і безкінечну дорогу попереду. Все, що я колись хотів – це подорожувати. В цю нав’язливу ідею в моїй голові, звісно, входили різні підпункти – супутники, країни, континенти, які хотілось би побачити перш за все. Одним з них завжди були Штати. Як би смішно це не звучало. «Американська мрія» в стандартних уявленнях ніяк не входила в моє розуміння цієї країни. Уолл-Стріт, гроші, дорогі машини та котеджі – звісно, можна і так уявляти успіх в США, але є і інша сторона – природа. Американські каньйони, річки, гори, ліси – я завжди хотів проїхати все це на старенькому фольцвагені з компанією однодумців, яких міг би називати друзями.

І мрія божевільного таки здійснилась. Я покинув рідну периферію в своє 18-річчя, коли зрозумів, що чекати більше нічого. Пам’ятаю все – збори в один день, потяг до столиці, літак. Це було просто неймовірно, ніколи не відчував подібного піднесення. Фото тих часів були кращими з моєї колекції. Не можу сказати, що я був професійним фотографом, але фотографувати дуже любив і перші тижні в Америці тільки цим і займався. Це нове, справжнє життя було не зовсім таким, яким я його уявляв. Люди не допомагали мені, як це було в улюблених фільмах, всі гроші я швидко спустив і, в принципі, мене можна було вважати типовим бомжом (але я був більш схильний вважати себе вільним бродягою). Бомжом з камерою за 1000 доларів. Тільки її і невеличкий блокнот з олівцем з часом я залишив у себе в рюкзаку. В цей блокнот я записував всі свої пригоди та цікаві моменти з часів, коли я все ж не припиняв руху і подорожував Штатами автостопом. Ці записи в майбутньому я мріяв об’єднати в зв’язну розповідь, раптом комусь буде цікаво це почитати. Ось один з них:

«03.05.2013. 7:24 a.m. Чак, дальнобійник, який довіз мене в Джорджію, виїхав до своєї цілі, в Техас, о шостій ранку. До Атланти залишилось 5-7 км, їх я вже якось осилю і сам…». Запис продовжувався вже так: «Атланта. Для мене вона стала містом контрастів. Два тижні життя в дорозі та ночівлі в лісах наодинці з дикою природою різко змінилось столицею і найбільшим містом в штаті Джорджія, адміністративним центром округу Фултон. Величні, потужні будівлі, швидкісний трафік, неначе поток бурхливої ріки – раніше мені не доводилось порівнювати індустріальне місто з природою, але Атланта справді вразила мене. В цьому місті я втратив свою камеру, але отримав дещо більше матеріальних речей. Тут я зустрівся з нею. Нарешті, я зустрів дівчину, яка повністю розділяла мої погляди та ідеї, вона була такою ж божевільною, як я. До речі, саме Керрі спочатку вкрала, а потім впустила мою камеру з висоти хмарочоса – доволі оригінальне знайомство, як на мене. Атланта влила в моє життя найяскравіше, і я вирішив, що повернусь сюди, хоча і не вірив в це. Далі ми вирушили удвох». В моєму блокноті було декілька описів цієї дівчини, які дуже вибивались з загального нотування перебігу мого життя образністю та метафоричністю – напевно, кожного з нас трохи змінює кохання, в яке я також не вірив.

«14.06.2013. 22:04 p.m. Оклахома. Сьогодні нас ніхто не намагався вбити, ми не потрапили в дорожню сутичку з байкерами, і нам не довелося пройти каньйон з отруйними зміями на своїх двох, як це було трохи раніше. Але я не можу сказати, що не отримав масу задоволення від цього дня, адже його знову наповнила вона. Я вирішив зробити декілька записів, коли Керрі вже заснула. Вона прекрасна. Її руде волосся переливається від тусклого світла згасаючого багаття, а шкіра дихає немов жива, складається враження, що вона горить разом з полум’ям біля намету.»

Ми ще довго робили всі ці дурниці в дорозі, думаючи, що так ми наповнюємо життя, але ми просто згорали. Ми зустрічали багато нових та цікавих людей, а цікавили нас тільки такі ж безумці, як і ми. Ми були без розуму від життя, від розмов, ми жадали всього одразу, ми ніколи не сумували і не говорили банальностей, ми лиш горіли, горіли, горіли, як фантастичні свічі в зоряному небі. Ми поспішали жити…»

Марк зняв окуляри, вимкнув лампу і пішов умитись холодною водою. Він знайшов блокнот із записами під час подорожі Африкою і точно не знав, кому вони належать. Марк поставив собі за мету узагальнити їх в одну історію, створити книгу. Долю цих двох він вважав яскравим зразком справжнього життя, адже саме свободу він цінував найбільше.

Як часто Ви звертаєте увагу на події навколо Вас? Як часто Ви замислюєтесь над простими банальними речами? Як часто Ви сприймаєте всі радості цього світу, так щиро, по-справжньому? У вирі подій, взаємовідносин між людьми та постійними завданнями з вище, ми  припинили радіти життю та насолоджуватися простотою. Ми створюємо забагато проблем з нічого, ускладнюємо навіть найпростіші завдання і завжди прагнемо успіху в інколи зовсім непотрібних нам речах. Люди XXI-го століття вже не сприймають світ таким, яким він є, не бачать краси в оточуючому.

Цей проект ставить на меті розширити Ваше уявлення про дозвілля, та можливі шляхи його реалізації з користю та радістю для себе. Нагадати та показати шляхи власного розвитку у сучасному медіа-просторі, підкинути декілька цікавих ідей та стимулювати до дії! Завжди можна реалізовувати свої мрії та бажання, завжди можна йти шляхом власних вподобань і наповнювати себе позитивними емоціями. Тож давайте сприймати світ навколо позитивно разом!